Ярош: Я на війні комфортно себе почуваю, бо готувався до неї 20 років

Лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош вже тиждень перебуває в лікарні імені Мечникова у Дніпропетровську.

Війна війною, але жодних особливих заходів безпеки або секрету з хвороби Дмитра Яроша ніхто не робить. У відділенні ніяких особливих слідів знаходження депутата і лідера ПС теж немає — ні плакатів, ні спеціальних заходів безпеки.

Поруч з палатою Яроша лежать звичайні хворі, які іноді виходять поцікавитися, хто ж прийшов до їх сусіда. Ярош лежить у двокімнатній палаті. У першій кімнаті — охорона. Коли я прийшов, був всього один охоронець, молоденький хлопець, який зовсім не виглядає страшним. Перевірив мої речі, але без надмірної пильності.

Кімнатка Яроша маленька, в ній ледве вміщується ліжко, два стільці, тумбочка і маленький телевізор. По телевізору транслюють засідання Ради. «Дивлюся трансляцію, щоб бути в курсі, що відбувається», — пояснює Дмитро Ярош.

У минулий понеділок йому зробили операцію, повставляли на місце спиці, що повилазили із залізної конструкції в ліктьовому суглобі, зашили. Обережно з ним вітаюся, побоюючись пошкодити руку, але він уже вільно нею рухає і не справляє враження немічного.

Загалом Дмитро Ярош справляє дивне враження. Він доброзичливий, посміхається з «ленінським прищуром», уважно слухає. Говорить тихим, м’яким голосом шкільного вчителя. Це ніяк не в’яжеться з образом лідера радикальної організації і різкими закликами, що звучать на мітингах і в ЗМІ.

Деякі його відповіді важко прийняти і повірити, наприклад, у те, що він не знає, де ховаються бійці «Правого сектору», які влаштували стрілянину в Мукачевому і записують відео із зони АТО. Це насторожує, адже говорить про це Ярош так само щиро і «з прищуром», як і про інші, безпечні для нього теми: або він дійсно не знає, де мукачівські стрілки, або навчився артистично уникати відповіді.

Ярош не справляє враження пройдисвіта або «відмороженого» радикала, який легалізувався або нажився на війні. Він дуже суперечлива особистість, як і його організація. Російська пропаганда лякає старих і дітей Ярошем і «Правим сектором». При цьому Ярош і його соратники періодично самі лякають українську владу. «Правий сектор» наполегливо захищає свою самостійність і винятковість, але людей лякає радикалізм, і Ярош, схоже, це розуміє.

«Я НЕ МАЮ БАЖАННЯ БРАТИ ВЛАДУ»

– Як минуло лікування, операція, пане Дмитро, чи готові до бою?

– До бою готовий завжди. Операція, слава Богу, пройшла успішно. Лікарі досвідчені, вони мене оперували й до того. Одна справа, коли операція сім годин, а тут півгодини, то я навіть нічого й не відчув. Кажуть, що до кінця наступного тижня шви знімуть, і я буду вже на ногах, бігати й виконувати якісь функції.

– Я бачу, у вас тут охорона, ви зараз якого ворога більше побоюєтеся – російського чи внутрішнього?

– Для України в тому стані, в якому вона є, зовнішній ворог, звичайно, несе набагато більшу небезпеку, і ми відстежуємо те, що відбувається. От на Одещині Служба безпеки взяла диверсійно-розвідувальну групу, яка працювала в тому регіоні і по лідерах «Правого сектора», по лідерах «Автомайдану», «Самооборони».

Тут оперативна інформація часто проходить: це прифронтова зона, не виключено, що якісь негідники можуть наносити певні удари. Я не скажу, що я їх боюсь, є певні застереження, які йдуть від служби безпеки «Правого сектора». Як бачите, тут немає великої кількості людей. Хлопці бережуть мене і я їм за це вдячний.

– Ви зараз  менше закликаєте людей до радикальних дій. Вас злякали події 31 серпня боєць батальйону «Січ» кинув бойову гранату? Коли політики промовляють різкі слова, тому що це для них гра, а рядові члени сприймають це все за чисту монету, беруть і кидають бойову гранату у своїх же побратимів, які також були в зоні АТО. Вас злякали ці події 31 серпня?

– Вони мене насторожили. Ми передбачали, що таке буде ще весною минулого року. Я говорив, що люди, які будуть повертатися з фронту –  це вибухонебезпечна суміш. На війні все чітко і зрозуміло, є біле і чорне, якихось напівтонів там немає.

Зрозуміло, що мені не може бути не шкода тих хлопців, які стояли з Нацгвардії. До речі бійці «Правого сектора» надавали медичну допомогу, є заява МВС навіть стосовно того, що відбулося.

Таких речей просто не можна допускати. Не всі політичні важелі використані.

А на з’їзді я  говорив те саме – що у нас є політичні важелі, чому і було ініційовано референдум, а не якісь масові заколоти, блокування адмінбудівль і так далі. Тому позиція у нас абсолютно послідовна в цьому відношенні.

Ярош: Я на війні комфортно себе почуваю, бо готувався до неї 20 років
Лідер «Правого сектора» Ярош в лікарні імені Мечникова у Дніпропетровську. Фото: Павєл Шеремет

– Навіщо ви проводите у Києві іноді такі марші «Правого сектора», що залякують мирне населення? Люди у військовій формі, з прапорами, з гаслами проти влади…

– По-перше, ми критикуємо владу конструктивно. Якщо ви проаналізували кожен той марш, то була завжди якась проблема – легалізація добровольчих батальйонів, наприклад. І от марш був присвячений цьому. І закономірно, що добровольці, які з ротації, йдуть у військовій формі на цьому марші. Або політичні якісь репресії, або ще якісь речі.

Мені здається, що це дуже добре, коли в мирний політичний спосіб проходять акції. У нас на всіх акціях не було жодної провокації, жодної гранати не кидали. Це дисципліновані підрозділи, які виступають проти конкретних політичних речей влади, яка є сьогодні.

От Центр Разумкова дає соціологію – я дивився свіжу: переважна більшість суспільства не підтримує соціально-економічну політику уряду або не підтримують мінські домовленості. А ви зважте, що то люди молоді, тобто вони обирають такі форми протесту, що їм цікаві. Я їм не нав’язую – йти маршем чи не маршем. Вони самі планують локальну акцію і її проводять. І я би на місці мирного населення не лякався, не цього треба лякатися.

– Ви не боїтеся, що «Правий сектор» використають російські спецслужби: в темну, не напряму, маскуючись, наприклад, під справжніх українських патріотів з Полтавщини, і скеровуючи вас на якісь сумнівні акції і дії проти влади?

– Я не боюсь, а остерігаюсь таких речей. Більш того, наша служба безпеки працює над тим, щоб нейтралізовувати можливість інфільтрації їхньої агентури, яка б провокувала отакі речі, і в темну використовувала.

Я ж людина, живу в реальному світі, і розумію, що демонічний образ, який створили російські ЗМІ для «Правого сектора» і для мене особисто, він не просто так створений. Мільйони кидають на те, щоб нас демонізувати. Це ж для чогось потрібно. 

І коли до мене хлопці звертаються – «давайте революцію, бо вже дістало, у мене вже й жити нема за що», я їм пояснюю дуже просто – навіть якщо ми б змели цю владу, то не краща би прийшла.

Я не маю бажання брати владу. А багато хто каже: «От Яроша призначимо президентом, він вирішить всі питання». Вони просто не розуміють, що ми зруйнуємо одразу фінансову систему, економіка вся стане, і так далі. І по-друге, у мене немає бажання займатися цим. 

– Куди поділися бійці вашого підрозділу, які в Мукачевому влаштували стрілянину? Кажуть, що двоє загинули нещодавно в атокатастрофі, інші в зоні АТО ховаються. Що буде з ними?

– Мені здається, що ідеальним варіантом було б звільнення їх від кримінальної відповідальності, аналоги були під час Майдану. Те, що сталося, то трагедія. При тому всьому ми і говорили, і говоримо, що коли держава не наводить порядок, його починають наводити громадяни.

На превеликий жаль, там теж була така певна ситуація. Я все зробив тоді, щоб не було подальшої ескалації. Кров там більше, слава Богу, не пролилася. Після того я втратив зв’язок з тією групою. Вони були у горах, але я так розумію, що хлопці вибралися.

Ярош: Я на війні комфортно себе почуваю, бо готувався до неї 20 років
«Хлопці бережуть мене і я їм за це вдячний». Фото: Зураб Джавахадзе, ТАРС 

– Ви давали їм наказ здаватися? Вони його проігнорували?

– Тоді було не до таких наказів. Я тоді казав і повторю зараз: я не маю гарантій того, що наша судова і правоохоронна системи об’єктивно це розслідує. Морально я не міг давати таких наказів.

І щоб наше суспільство розуміло, провідник «Правого сектора» – це не та людина, яка віддає накази. Я провідник, за мною можуть йти, можуть не йти. Є безпосередні командири, є ієрархія, і тільки командири можуть давати накази, які виконуються чи не виконуються. Тому питання не до мене.

– Ви як провідник несете відповідальність за всіх людей з «Правого сектора».

– Я не здійснюю безпосереднього керівництва.

– Виходить, що організація некерована, вами так точно, якщо вони можуть виконувати або не виконувати накази провідника?

– Структура «Правого сектора» на даний момент є такою. Є добровольчий український корпус «Правого сектора», очолює його Андрій Тарасенко, він існує з 17 липня минулого року. Є політична партія, лідером якої є я. Відповідно по партійній лінії, поки я з 21 січня після поранення не міг їх виконувати, Андрій Тарасенко виконує обов’язки керівника партії. 

Окрім того існує «Права молодь» – молодіжний рух, який розбудовується як всеукраїнський, громадська організація, яка так само діє в цьому русі. Тобто я більше виступаю як координатор цих структурних підрозділів, а не як безпосередній керівник. А тим більше після поранення, я вже втратив можливість безпосередньо контролювати і унапрямлювати.

– Яке ваше пояснення мукачівських подій? Чому бійці «Правого сектора» опинилися з важкими кулеметами і гранатометами за півтори тисячі кілометрів від фронту і влаштували там стрілянину?

– Однозначної відповіді я дати не можу, бо ще навіть всім об’ємом інформації не володію, бо багато ходить всіляких кривотолків. Там начебто підполковник СБУ зводив їх з тими контрабандистами, і міліція вже була на позиціях, і як так сталося, що озброєні люди їхали 40 км і їх ніхто не зачіпав і пустив у місто, а потім вже на виїзді їх атакували… Тобто дуже багато запитань у мене ще існує і говорити конкретно щось мені важко.

– А всі розмови про те, що «Правий сектор» також займався контрабандою сигарет чи якось намагався увійти в цю історію з контрабандою? Як ви до цього ставитеся?

– Я сумніваюся, що в ту систему, яку повністю контролювала державна влада, можна було влізти. Просто об’єктивно. Коли там митниця, МВС і все інше, і невеликий за чисельністю підрозділ «Правого сектора»… Стати їм конкурентом – це просто нереально. Тому я думаю, що там йшлося про щось інше.

– Ви впевнені, що ваші підрозділи чи ваші організації в регіонах, областях не беруть участь в якихось кримінальних схемах? Ви впевнені у своїх побратимах?

– На 100% не можна бути впевненими, відверто вам скажу. І у нас були прецеденти, коли ми ліквідовували цілі обласні організації, як то Запорізьку, Полтавську. Бо на хвилі революції до нас прийшло стільки людей, яких ми бачили перший раз в житті! Вони пробували творити якісь організовані злочинні угруповання. І ми разом з СБУ, МВС припиняли їхню діяльність, навіть такі факти є. 

Тому на 100% говорити дуже важко, що ми повністю все контролюємо. Але ми бачимо, що ні МВС, ні СБУ навіть свої структури не контролюють. Так це ж структури, які забезпечуються державою, бюджети мають!

Просто не треба переоцінювати сили «Правого сектора». Бо люди часто міфи створюють, що ми на фронті всіх переможемо, або таке інше, в тилу можемо всі питання вирішити. Ми живі люди і зрозуміло, що можемо робити помилки, можемо недооцінювати якісь проблеми, можемо переоцінювати свої сили. 

Але врешті решт, бачите, при доволі великій чисельній структурі по всій Україні – в Мукачеві був перший прецедент. Навіть часто до того журналісти задавали питання: «От дивіться, з «Айдаром» проблеми, з «Торнадо» проблеми, зі статусними підрозділами проблеми, а ви от якось тримаєтеся». Але бувають, на превеликий жаль, і такі речі.

– Ви на з’їзді сказали, що до «Правого сектора» долучилося багато шмельф…

– Українське таке слово – «непотріб».

– Ви кого мали на увазі? Борислава Березу?

– Ні. З Бориславом ніяких проблем немає. Він ніколи не був членом «Правого сектора». Він був найманим технологічним працівником. І він зобов’язань перед нами не мав. Ми йому дякуємо за медіапідтримку, бо ми взагалі не орієнтувалися в тих речах. Він й на вибори пішов не від «Правого сектора», а як самовисуванець, переміг у себе на Троєщині, у мене з ним нормальні контакти, і ніяких проблем я не бачу.

Існує на місцях дуже багато людей, які приходять до нас, аби отримати матеріальну вигоду, або сколотити якесь ОПГ, або прийти до влади за рахунок «Правого сектора» і потім непідконтрольно нам відстоювати свої власні інтереси. Ми це відстежуємо, я постійно отримую звіти по всім областям. То такий певний політичний непотріб… Наша неучасть у виборах одразу поставила певне сито — хто дуже хотів до владного корита, той відразу відійшов.

– Ви чистили свої лави?

– Постійно. На всіх рівнях буквально. Навіть по керівництву обласних організацій оргвисновки зроблені і зміна відбувається і по районах, по містах. Але основна маса дуже хороші люди, жертовні, ідейні, які хочуть реального покращення в нашій державі, щоб це була нормальна українська держава. І я думаю, що перспектива у нас дуже і дуже добра в цьому відношенні. 

«КАМПАНІЯ З ДИСКРЕДИТАЦІЇ «ПРАВОГО СЕКТОРА» ПОЧАЛАСЯ ВІДРАЗУ ПІСЛЯ МАЙДАНУ»

– Ви певний час назад казали про війну на два фронти – про війну на сході і про війну всередині. Це у вас був емоційний сплеск чи ви вважаєте, що вам треба вести війну на два фронти?

– Я робив після революції все для того, щоб другого фронту не відкривати у жодному разі. І зараз я стою на цих самих позиціях і намагаюсь спілкуватися з керівництвом держави і вирішувати певні питання. Дуже погано, коли нас заганяють в певний кут, називаючи терористами, незаконними воєнізованими формуваннями, і так далі. Ця риторика, на жаль, буває присутня.

Нам вдається все ж таки згладжувати певні кути. Я знаю, що є певне незадоволення навіть в середовищі «Правого сектора», є радикально налаштовані люди, які хочуть негайних змін. Їх, як і мене, не задовольняє той стан, який є в державі. Бо ми бачимо масове зубожіння людей. Коли я виїжджаю на округ і спілкуюсь з людьми, то це просто жах.

На превеликий жаль, внутрішній ворог, який був у нас і до революції, лишився. Це в першу чергу фінансово-промислові олігархічні групи, які просто роздирають Україну на частини і намагаються маніпулювати свідомістю людей. Той же антидержавний «Опозиційний блок» присутній у Верховній Раді. І це теж, звичайно, внутрішній ворог. Але ми робимо все, щоб внутрішній фронт не був відкритий.

Зараз достатньо політичних важелів для протидії внутрішньому окупанту, і використання зброї – це крайній метод. Як на Грушевського ми пішли в бій тільки коли в нас не лишилося ніяких варіантів, так само і зараз ми не будемо працювати на ескалацію якогось внутрішнього конфлікту.

Ярош: Я на війні комфортно себе почуваю, бо готувався до неї 20 років
 Фото з FB Дмитра Яроша 

– Чому ви досі «Правим сектором» не влилися в державні підрозділи: в ЗСУ або в Нацгвардію? Постійно йдуть про це розмови, кажуть, от–от Ярош увійде в ЗСУ або за тиждень Ярош увійде в МВС. І ніколи до кінця це не доводиться.

– У даному випадку ви не праві. Тому що зараз відбувається процес входження в центр спеціальних операцій «Альфа» на базі 8-го батальону, який знаходиться в секторі М. Вже попрацювала комісія і провела людей, які їм підійшли – це декілька десятків бійців, які вже мають підписувати контракти. Андрій Червень буде цей підрозділ очолювати, він дзвонив, казав, що сьогодні-завтра перші контракти мають підписуватся. 

Так само бійці 5-го батальону їздили у Дніпропетровськ на медкомісії, а зараз на базі проходять поліграф, дуже багато всяких тестів… Процедурно все, що залежить від нас, ми робимо. Ми попереджали, що це займе місяці через цю бюрократичну волокиту…

– Тобто все ж таки СБУ, центр спецоперацій – ви туди вливаєтеся?

– Для нас це більш підходящий варіант. Для багатьох наших хлопців, які не можуть за станом   здоров’я, за інших причин увійти в офіційні структури, оце от входження в «Альфу» дає можливість працювати як допоміжним підрозділам. Тобто для нас це ідеальна схема, ми її прийняли. 

В нас відбулася нарада бойових командирів, командирів рот, батальонів, взводів. Вони всі до нас приїхали — і командир «Альфи», тепер вже генерал-майор Олександр «Устим» (Устименко), приїхав начальник кадрів, офіцери, і хлопці мали можливість з ним спілкуватися безпосередньо, задавати ті запитання, які їх цікавлять. І така домовленість досягнута, вона реалізовується.

– «Альфа» – маленький компактний загін. Він не може взяти всіх ваших бійців. Куди подінуться інші?

– Вони можуть працювати як допоміжні волонтерські підрозділи при цих хлопцях, які вже увійдуть в структуру.

– «Альфа», СБУ… Це ще Наливайченко вас туди залучив?

– Ще після революції ми проводили переговори, був березень-травень минулого року. І з Наливайченком проводили, з ЗСУ – і там були різні варіанти. Але часто ми наштовхувалися на нерозуміння. Тобто ми говоримо про нашу систему забезпечення, комплектації. У Генштабі погоджуються, а потім раз: «А давайте батальон територіальної оборони сформуємо на основі цих речей». 

Нам це не підходило, бо це добровольці, вони прийшли не сидіти десь на блокпостах, вони прийшли воювати. І весь час активних бойових дій ми завжди були представлені на передку і адекватно себе поводили. Не було таких варіантів, щоб ми не виконували якихось наказів. Завжди всі накази командування АТО виконувалися.

– Ця історія з альтернативним Генштабом, яку ви тут готували з Семенченком, це вже перегорнута сторінка?

– Журналісти завжди трошки викривляють. Там не йшлося про якийсь альтернативний Генштаб. Йшлося про координаційний центр добровольчого руху – для взаємодопомоги, а також щоб обмінюватися оперативною інформацією, бо тоді багато добробатів було представлено на передку. 

Там йшлося про абсолютно прагматичні військові речі, а не про стратегічне планування або заміну Генштабу. «Это две большие разницы», – як кажуть в Одесі. Але при тому всьому таке формулювання вискочило. На цей момент ми маємо постійні зустрічі з командирами, є певна координація, але в зв’язку з затишшям на фронті зараз воно не є настільки актуальним, як було тоді взимку.

– Багато є у вас відмінностей з  комбатом «Азову» Білецьким, окрім одного, що вас ріднить – ви практично обидва не з’являєтесь у Верховній Раді. Але вас місяцями немає там, чому? Вас уже чекають депутати.

– Я з поважної причини все ж таки. Я виписався з лікарні 7 вересня, до того я був на лікарняному. Я абсолютно законно там не з’являвся, і реально думав іти. Якби не зламалася конструкція, то вже був би у Верховній Раді.

Але при тому всьому я говорив це і виборцям, і своїм на окрузі, і побратими мої всі знають, що  поки йде війна, то головну увагу я буду приділяти військовим справам, а не верховнорадівським. 

Я працюю через помічників, через колег депутатів, подаю депутатські звернення, розпрацьовуємо законопроекти. Зараз з «Самопоміччю» створили спільну юридичну групу по законопроекту, який би об’єднав наш закон про добровольчий український корпус і закон про резервну армію. І з Парубієм я так само на постійному контакті.

– Ви спілкувалися з президентом Порошенком, наприклад, під час мукачівських подій? Він вам дзвонив, щось просив? І взагалі як у вас йде спілкування з президентом, з міністром оборони, з новим головою СБУ?

– З новим головою СБУ у мене найтісніший контакт. І через нього відбувається контакт з президентом. Бо Василь Грицак ще на Майдані контактував з нами. Але він тоді не займав жодних посад, він як приватна особа контактував. Він нас жодного разу не підвів, вже коли став командувати АТЦ, ми працювали дуже тісно по фронту. 

Я вважаю його своїм другом, бо ми зійшлися на війні, в боротьбі з зовнішнім агресором. Офіційно я є радником НГШ, є зв’язок з НГШ. Досить часто ми зустрічаємося з Муженком, обговорюємо якусь певну проблематику, але це два місяці у мене була реабілітація, переборщив трохи і останнім часом я з ним не зустрічався. Але контакт є.

– Ви згадали Грицака, а я згадав про Наливайченка. Багато чуток про ваші стосунки з Наливайченком. Ви були його помічником у Раді ще до Майдану. Яким чином це все сталося? Взагалі говорять, що ви куми. Це правда?

– Ні, це не правда, ми не куми. У нас теж дуже дружні стосунки, він дзвонив, що приїде мене провідати сюди в лікарню. Ми з ним познайомились, коли він не був головою СБУ, він тоді займався політичною діяльністю, були якісь вибори, здається. Після того у мене немає до нього претензій як до людини, у нас нормальні стосунки, він пообіцяв – зробив, я пообіцяв – зробив. Все. 

«МИ В МІЖОЛІГАРХІЧНІ РОЗБОРКИ НЕ ВЛАЗИМО»

– Ви критикуєте олігархів, які розривають державу на частини. Але багато хто вважає, що ваш батальйон «Правий сектор» пов’язаний з Коломойським і підтримується олігархом Коломойським.

– Я вже втомився відповідати на це запитання, це черговий міф, що ми залежні від Коломойського. Якби ми були залежні, то, мабуть, ми б стали дуже активно на його сторону, коли у нього були конфлікти з президентом. Мені дзвонили з адміністрації, я тоді сказав таку фразу: «Ми в міжолігархічні розборки не влазимо. Бо ми за державу, а не якогось одного олігарха».

Я дуже давно не зустрічався з Коломойським, хоча з його командою контактую: і з Корбаном, і з Філатовим. Я їм реально дуже вдячний за допомогу нашим батальйонам.

Вони реально допомагали і бронежилетами, і касками, і транспортом. Базу нашу оплачували за безготівковим розрахунком — через фонд оборони України. І це ніяка не таємниця. За це я їм дуже-дуже вдячний. Але на політику я у них жодної копійки не брав і брати не збираюся, бо це вже буде залежність від олігархічної групи. Ми це прекрасно розуміємо.

Ярош: Я на війні комфортно себе почуваю, бо готувався до неї 20 років
«З Наливайченком ми не куми, але у нас дуже дружні стосунки». Фото з FB Дмитра Яроша 

– Так, є багато міфів і чуток про вас. Але треба їх всі проговорити, щоб вже бути певним, що не залишилося темних місць. Російські ЗМІ багато пишуть про те, що ви отримували гроші від Костянтина Малофєєва. У вас були якісь стосунки з Малофєєвим, цим олігархом або бізнесменом, якого підозрюють у тому, що через нього Стрєлков, Бородай мутили на Донбасі свої кроваві ігри?

– Мені навіть прізвище цього Малофєєва не знайоме. У нас взагалі з російською стороною жодних контактів якихось не було. Ніколи я не зустрічався з їхніми представниками. «Правий сектор» незалежний від Росії.

– Тобто це маячня?

– Абсолютно маячня.

– Чим ви пояснюєте історію Яценюка в Чечні, спроби вас прив’язати до Чечні, і як ви ставитесь до долі Миколи Карпюка і Станіслава Клиха, яких зараз намагаються судити і звинувачують у тому, що вони воювали в Чечні разом з вами?

– Те, що я в Чечні не був жодного разу в житті – це факт.

Про Клиха – я не знаю цю людину. Микола Карпюк мій побратим і ми намагаємось робити якісь заходи від самого початку, як він був практично викрадений ФСБ. Ми також підтримуємо наскільки можемо фінансово.

– Люди з команди Януковича, що втікли, розповідають, що Клюєв під час Майдану намагався налагодити з вами контакти, і що Янукович навіть через Клюєва передавав вам гроші. І називають навіть суму в 10 мільйонів доларів. Хоча уточнюють, що 5 млн. загубилися по дорозі і вам передали тільки половину. Як ви прокоментуєте такі розмови?

– Ну, з такими грошима ми б війну, мабуть, виграли (усміхається). Кампанія з дискредитації «Правого сектора» почалася відразу після Майдану – то то не то, то це. Потім на війні ми розвінчали багато міфів, бо коли проливаєш кров за державу, тоді багатьом людям стає зрозуміло, хто є хто.

– Можливо, як за часів партизанської війни, коли УПА вступала в Червону армію, щоб заволодіти зброєю, а потім знову піти в ліс… Може, варто було взяти гроші у Януковича, щоб потім витратити на потреби боротьби за незалежність?

– Я прагматик і розумію, що такі речі просто так не проходять. Візьмеш гроші, потім будеш мати проблему. Не брав я ні в кого грошей, і слава Богу.

– Тобто на які гроші ви існуєте – «Правий сектор» і ваші батальони?

– Я завжди запрошую журналістів до нас на бази, щоб вони побачили, як ми існуємо. Це реально народна підтримка. Фермери завозять харчування. У нас зараз на базах на рік запасів продуктів. По речевому забезпеченню — це повністю волонтерка. Коли приходять люди, дають якісь кошти, зараз цей потік, на превеликий жаль, дуже зменшився, то ми так само їх беремо – на матеріальну підтримку сім’ям загиблих, і пораненим. 

«НЕ МОЖНА ЗАВАЛИТИ ДЕРЖАВУ, МІНЯЮЧИ ВЛАДУ»

– Я аналізую ваші дії і іноді не розумію. З одного боку, ви робите дуже різкі заяви – «ворожа влада, всі зрадники», і марші голосні, страшні проводите. А з іншого боку, не штурмуєте Раду, не кидаєте гранати. З одного боку, у вас трапляються історії, як у Мукачевому, з іншого боку, немає таких демаршів, як у Семенченка, немає таких історій, як в «Торнадо». В чому подвох, або хто ви насправді?

– Та не подвох, це як раз виваженість позицій. В суспільстві завжди існують різні групи – є там радикальні групи, є праві, є центристи, ліваки всілякі.

Влада має постійно відчувати тиск, контроль з боку народу. Бо яку б ми владу не отримали, найсвятішого зараз обери, без контролю народу за цієї людиною та за цим урядом, парламентом, він перетвориться в те, що було при Кучмі, при Ющенкові, при Януковичі і зараз є при Порошенкові.

От механізм витворення реального народовладдя, коли весь суспільний спектр зможе в той чи інший спосіб впливати, це і є шлях цивілізованої демократії. Якщо ми до того не дійдемо, то будуть постійно й революції, турбулентності в державі і все інше.

Немає подвоха. Звичайно, краще зробити різку заяву, на яку відреагує влада, ніж йти і штурмувати щось. Я зробив заяву по Одесі, і людину випустили.

Але, якби я не бачив певних позитивних зрушень однозначних, як при Януковичі… А так – пробують поліцію створити, патрульну, пробують те й то. СБУ чиститься. Ека Згуладзе працює, і вдається ж!

Ми ж бачимо реальну відмінність, хоч розуміємо, що слідство, опера ще старі. І за один день всього не зміниш, ми теж це усвідомлюємо.

Тому я з самого початку після революції дав хлопцям настанову: наскільки можемо, співпрацюємо з МВС, з СБУ, наводимо разом порядок. І нам теж багато що вдалося. Врешті зірвати проект «Новоросія» – тут є заслуга і «Правого сектора» разом з силовиками.

Кажу, краще зробити радикальну заяву, але якщо вони не підуть на попятну, то обов’язково буде дія. Бо якщо дії не буде, тоді немає сенсу взагалі. 

Ярош: Я на війні комфортно себе почуваю, бо готувався до неї 20 років
 «З Коханою… 22 роки пролетіли як мить», — підписав Дмитро Ярош цю світлину на своїй сторінці у FB. Фото: Vika Yasyns’ka

– Як ви ставитеся до дострокових виборів до парламенту? Ви підтримуєте цю ідею, вона вам здається розумною або навпаки такою, що не має сенсу, що ще більше дестабілізує обстановку?

– Двоякий у мене підхід. З одного боку, я розумію, що поки йде війна, будь–які вибори не дуже доречні. Я і про ті говорив, що вони недоречні. То мене примусили балотуватися, там у мене виборча кампанія два тижні тривала, та й то з виїздом на фронт. І зараз, звичайно, вони не дуже доречні, але при повній суспільній недовірі до цього парламенту, звичайно прийдеться проводити щось. Бо інакше турбулентність в державі буде набагато більша, росте недовіра до уряду, парламенту, і люди будуть виплескувати свої емоції на площах, на Майданах. 

Тому можливо розглядати такий варіант, але не найближчим часом, може, на весну, якщо ситуація на фронті якось стабілізується. Я повторюю цю фразу часто: «Ми націоналісти, а тому, як і лікарі, виходимо з принципу «Не нашкодь». 

Не можна завалити державу, міняючи владу – от що дуже важливо. І що дуже важко нашим радикалам зрозуміти. Я їх розумію – я би років в 30, мабуть, теж був би на їхніх позиціях, але все ж таки є якийсь певний життєвий досвід, і він зупиняє там, де вже хочеться взяти автомат і піти когось розстріляти.

– Багато хто критикує мінські домовленості і називає їх «зрадою». Ви як до цього ставитесь? Це зрада? І що буде далі?

– Я не люблю слово «зрада», яке у нас так часто використовується. Коли відбувався Іловайськ, я був у Пісках, саме вийшли з бою, там дуже поганий зв’язок. Коли пробився інтернет і читаю про підписання Мінськ-1 Порошенком… Я відразу на це відреагував, бо до того у нас із ним були домовленості.

Коли він вже став президентом, я зустрічався з ним влітку і сказав, що якщо я побачу щось не те, просто дзвоню і повідомляю, що я з цим не згодний, щоб були чесні й відкриті відносини. Я повідомив, сказав, що я з цим не згодний абсолютно. Хоча потім я вже аналізував, що, можливо, у нього й іншого виходу не було як у верховного головнокомандувача.

Тобто їх можна розцінювати як якийсь засіб для перегрупування, для підвищення боєздатності, але вірити у виконання – це нереально. І от підтвердження: оголошення виборів 18 жовтня сепаратистами у себе на контрольованих територіях. Це не дуже добре.

Павел ШЕРЕМЕТ, для УП.